Ексзаступник голови СБУ, генерал-лейтенант Андрій Кожем’якін, який багато років депутатствує "на гражданці" (у фракції "Батьківщина"), знову носить форму. Тепер він — заступник командира добровольчого формування територіальної громади Києва "Мрія" 241-ї бригади Тероборони ЗСУ. Про те, як ловили ворожу агентуру в Києві у перші дні війни та якого роду-племені виявилися ці негідники, чим Україна може здивувати росіян під час контрнаступу та що станеться, якщо російський диктатор путін спробує натиснути на "ядерну кнопку", — в ексклюзивному інтерв’ю "Телеграфу".

Чи готувалась СБУ до війни?!

- Будь-яка сучасна війна – це не тільки поле битви, де летять ракети чи їдуть танки. Це ще й невидима неозброєному оку війна спецслужб. Тим більше, що "окучувати" нашу територію російські спецслужби розпочали задовго до широкомасштабного вторгнення. Яке ваше враження – на цьому театрі невидимої війни, хто наразі виграє, хто програє?

- Я б поставив запитання інакше: чи готова була СБУ та всі інші спецслужби та розвідувальні органи країни до початку повномасштабної агресії? Відповідь моя: ні, вони не були готові. Про це свідчать події, які сталися в ряді обласних підрозділів СБУ: в Харківській, Сумській, Чернігівській областях і особливо — в Херсонській. Оцінку діям керівників цих обласних підрозділів, а також – Кримського управління СБУ ще належить дати, черга до них дійде.

Сьогодні ви ж знаєте, що в нас затримані й заарештовані до десятка колишніх працівників СБУ, в тому числі "цілий заступник" голови Служби безпеки пан Кулінич. Далі — пан Наумов – цей взагалі з великими грошима за кордон втік, це не просто зрадник, а зрадник-здирник і зрадник-хабарник. А хто такий Наумов? Це — колишній керівник управління внутрішньої безпеки. Це серцеве управління Служби безпеки, яке повинно наводити в ній порядок, виявляти кротів, зрадників, корупціонерів.

От вам — як була готова СБУ до початку війни. Начальники вищезгаданих управлінь на початку вторгнення не виконали свої завдання, які стоять в наказах СБУ та в Конституції. Баканова в Києві не могли знайти, його тут не було — це 100%. Коли розпочинається війна, кожен працівник СБУ має дістати з сейфа спеціальний пакет, в якому написано, що він повинен робити під час війни. А керівник управління СБУ повинен робити наступне: створити військову частину з управління і це управління стає штабом оборони. Він повинен забезпечити взаємодію між своїм підрозділом та ЗСУ, з територіальною обороною тощо. А вийшло як? Працівники СБУ, які були більш патріотичними та більш серйозно підготовленими, просто пішли в тероборону, і з тероборони захищали нашу землю, а не в складі спеціально підготовлених загонів СБУ.

Це повний провал. Тут, звичайно, питання не лише до СБУ, є питання й до всіх інших.

Але коли служби не знали, що робити, український народ все зробив сам. Він об’єднався, взяв зброю, — за що сьогодні вже деяких ветеранів територіальної оборони хотіли притягувати до кримінальної відповідальності, — і захистив країну. Тепер виявляється, що десь хтось зброю отримав начебто незаконно. Але тоді, в перші дні, ніхто нічого не запитував: на Оболоні роздавали зброю, в центрі міста роздавали зброю, я сам особисто 24 лютого зброю отримав у дворі Управління внутрішніх справ міста Києва — пішов і взяв автомат.

Потім, починаючи з березня, вже почалась робота військової контррозвідки по виявленню ворожої агентури. Найголовніша проблема в Києві та в регіонах була – це ті, хто наводив на цілі. Щоправда, контррозвідникам вже не так складно було це робити, тому що в нас агентурним апаратом – в хорошому сенсі слова – став весь український народ. Патріотично налаштований. Він виявляв тих людей, які були коректувальниками, які ходили щось фотографували, які кудись дзвонили або вночі ходили не в тому місці, де треба, і швидко інформував наші відповідні структури. Ми силами свого підрозділу затримали 15 диверсантів — корегувальників та інших помічників ворога.

- Ким були ці люди – це наші громадяни?!

- Так, це наші громадяни, які за гроші продавали країну. З 15 осіб там тільки двоє були ідейно вмотивованих, так звана "вата". Майже всі — родом зі сходу України. Тобто переселенці, які ще у 2014 році перебрались до Києва. Їх тут знайшли й зробили пропозиції — перед війною диверсійна робота російських ГРУ та ФСБ була дуже активною. Вони вже навіть квартири помічали у центрі міста – які збиралися в першу чергу захоплювати. Окупанти вже мали списки, кого вони збиралися виселяти: перше коло, друге коло; а також плани, де робити концтабори – в Броварах, у Василькові, – все у них було розписано. І звичайно, вони мали списки людей на знищення. Я потім цю інформацію бачив в СБУ. Наприклад, по народних депутатах був список — близько 200 мали бути знищеними.

- 200 народних депутатів! Ого!

- Так. При цьому сотня нардепів – це навпаки — інфільтрація та перевербування. Наприклад, депутати з ОПЗЖ мали допомагати в знищенні своїх колег. Або стати "кладезем" кандидатур для очолювання якихось державних структур.

В списках на знищення було близько 200 народних депутатів, каже Андрій Кожем’якін

- А як вони планували знищувати – просто прийти й застрелити?

- А як вони знищували людей в Бучі, в Ірпені, в інших подібних місцях?! Вивезти всіх і розстріляти! От я про себе хочу сказати: я був в тих списках, я і моя сім'я мали бути знищені. Вивезені в означене місце…

- В ліс?

- Не знаю, в ліс чи не в ліс, в них там табори планувалися. Вони позначали, де мали робити фільтрацію або знищення. Те, що вони робили в Бучі й Ірпені, вони збиралися робити й в Києві. А вже коли вони не дійшли до Києва, то почали тренуватися та відпрацьовувати по Бучі, Ірпеню, Мощуну… Якби вони дійшли до Києва за три дні, вони б це робили тут – хапали б людей, руки за голову, як це ми бачили на відео, саджали б в машини, і вивозили на знищення. Тому що їхня "денацифікація" – це означало прибрати, розстріляти таких людей, які не перевиховуються. Націоналістично налаштованих.

Як цей список був підготовлений? Туди, зокрема, потрапили всі ми, хто проголосував за визнання росії державою-агресором у 2018 році — 268 народних депутатів.

Щодо диверсантів скажу, що в перші дні в Києві було затримано з десяток чи півтора представників відомої компанії доставки. Вони їздили на мопедах і велосипедах та збирали інформацію. Тоді – у перші дні війни, нікого в місті не було, машин дуже мало, а вони могли їздити, їх ніхто не чіпав. От вони пересувались, передавали інформацію — чи стоїть десь біля мосту блокпост, чи заїхала кудись техніка тощо. Але врешті їх викрили, і на запитання, навіщо вони на це погодилися, відповідали — нам гроші дали.

- І що з тими диверсантами зараз? Вони сидять?

- Звичайно, вони всі сидять, і їх дуже багато.

- А чий це був провал – неготовність спецслужб?

- Це провал підходу до системи спеціальних служб в Україні. І він стався давно, це ще справа рук президента Януковича – коли він поставив туди людей, які фактично були громадянами росії – Якименка тощо. Вони приходили спеціально, щоб видати ворогу всі наші можливості, всю нашу зброю спецслужб. А що таке зброя спецслужб? Це ж не пістолет, не автомат.

- Інформація?

- Агентура. Агентура і ручка — як мене у свій час вчили в школі КДБ. Ручка, щоб записати, що сказав тобі агент, – ось і вся зброя.

То ж вони тоді здали ворогові всю нашу агентуру. Потім, у 2014 році, коли проукраїнські сили повернулися до влади, на жаль, ми не вичистили зрадників, не було часу – війна почалася, захоплення Криму… І вони замаскувалися, притихли. А потім, за рік, чи за пів року, вони почали готуватися до повномасштабного вторгнення. Ми вже зараз знаємо, як куратори з москви керували навіть заступниками голови СБУ — для того, щоб вони призначали на ті чи інші посади потрібних їм людей. Саме на цю тему була розмова між куратором з ФСБ Сівковичем та заступником голови СБУ Кулінічем, яку опублікувати в телеграм-каналах.

Керувати управліннями СБУ в прикордонні області, а також в центральний апарат, куди стікається вся інформація, вони ставили своїх людей. А це значить, що все, що знала СБУ, знала і ФСБ. От і вся підготовка до війни. А керувати Службою прийшов пан Баканов — людина, яка не мала жодного відношення до спецслужб взагалі, тобто він зовсім не володів цим ремеслом.

Про Малюка, Кривоноса та Червінського

- Хто за це відповідальний?

- Відкривайте Конституцію. Там чітко написано, в кого які повноваження і де чия відповідальність. СБУ, Генпрокуратура, Міноборони – кому вони безпосередньо підпорядковуються? От того і відповідальність.

Якщо призначаєш, вносиш у Верховну Раду цю кандидатуру, то ти несеш відповідальність за ту людину. Нещодавно, наприклад, коли президент вніс кандидатуру сьогоднішнього керівника СБУ пана Малюка, я в парламенті виступав з цього приводу – від фракції. І сказав, що наша фракція сьогодні проголосує за Малюка Василя Васильовича, тому що ми всі вважаємо, що Службу безпеки повинен очолювати професіонал. А оскільки я з цією людиною працював разом: коли я був керівником Головного управління К, він був там одним зі співробітників, тому я знаю, що ця людина вміє працювати та знає, що таке ремесло оперативне.

- У президента за цей рік з чимось з’явилося розуміння, що на ключові посади треба ставити професіоналів?

- Я думаю, так. Президент з початку повномасштабного вторгнення робив правильні кроки, пов’язані з його статусом і призначенням як президента. Він залишився з нами, тут, у Києві.

- Ну, про це багато говорили…

- У будь-якому випадку те, що він залишився, коли тут по пустих вулицях Києва ходили з автоматами, — це великий плюс. Бо коли лідер країни знаходиться на місці, то це трошки дисциплінує людей, підбадьорює. І далі вже він почав слухати військових, тих, хто рекомендує правильні речі в питаннях безпеки. Плюс Господь послав нам військового керівника – головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного і всіх хто з ним працює, тому дай Боже їм здоров’я. Президента зараз сіпають – мовляв, що ж вони (військові. — Ред.) там всі такі незалежні – а він стоїть на своєму і дає їм можливість працювати.

- Чи можуть в оточенні президента бути російські агенти?

- Чимало скандалів та викриттів з цього приводу було ще до повномасштабного вторгнення. Вони нічим не закінчувалися, але вели до того, що влада втрачала свій авторитет. І ці скандали нікуди не поділися, вони лише заморозилися – війна їх заморозила. Але війна пройде, і повірте мені, українські воїни та командири, які зараз проливають свою кров за країну, не допустять, щоб ці скандали не були доведені до кінця. Тож я оптиміст. Я вважаю, що чим скоріше закінчиться війна, тим скоріше ми доб’ємо всіх, хто сьогодні разом з нами, але перефарбований.

- А такі факти, як кримінальні справи проти генерала Сергія Кривоноса? І нещодавно розвідника Романа Червінського на 60 днів "закрили" – що це таке?

- Що стосується генерала Кривоноса, я робив заяву у Верховній Раді – відразу ж після того, як розпочався на нього тиск. Я сказав, що це погана тенденція – коли правоохоронні органи не знають, чим зайнятися. Почали цю тіньову війну з тими, хто взяв зброю і пішов захищати Батьківщину в перші дні. Генерал Кривонос зробив все чітко як військовий – він прийшов на те місце, яке він вважав, що є найбільш небезпечним з точки зору можливого захоплення ворогом – аеропорт "Київ" (Жуляни). Я більше скажу, що в березні-квітні я якраз їздив через ці пости та зупинявся, спілкувався, бачив, як його команда добре працює, чітко дані всі вказівки та команди. Тому я вважаю, що він виконував все законно, всі його дії були правильні. Щобільше, він на це отримав санкцію від головнокомандувача: забезпечити охорону об'єкта — аеропорту "Київ" (Жуляни), який був стратегічно важливим для Києва, щоб туди не сіли ні гвинтокрили, ні літаки, ні десант ворога. Що він і зробив.

Тому, коли кажуть, що війна все спише, я завжди уточнюю, що війна повинна списувати все правильно! В цьому випадку, я вважаю, він правий.

Щодо пана Червінського – Романа я знаю особисто. Я його колись взяв у свій підрозділ. Він працював спочатку оперативним працівником під моїм керівництвом, потім – старшим оперативним працівником. До нього у мене претензій ніколи не було. Він був дуже виконавчим і перспективним працівником Головного управління К. Після того, як 2006 року я зі Служби пішов в політику, з ним не стикався. Все інше я спостерігаю на екранах і читаю в телеграм-каналах, або в Інтернеті. Якоїсь ексклюзивної інформації про те, що з ним сталося, не маю, тому не хочу щось коментувати.

Наш наступ, можливо, вже почався

- І в українських медіа, і в закордонних чи не головна зараз тема обговорення – наш майбутній контрнаступ. Як ви гадаєте, чи при такій тотальній увазі до цієї події, наше командування спроможеться втримати в секреті напрямок та час?

- Наступ очікується не тільки нами, але й всіма тими, хто нам сьогодні допомагає. А це – понад 50 країн, яких зібрав Рамштайн. Допомагає і розвідспільнота, включно з американською. І всі вони, звичайно, в очікуванні того, коли ж ЗСУ завдадуть цей удар, який називають контрнаступ. Тобто для них подія має бути гучна і зараз. Щоб вони її побачили.

Але ця подія може відбуватися й за іншим сценарієм, вона може відбуватися поступово. Тобто наш наступ міг вже розпочатися, він може йти за якимсь зовсім не очікуваним планом, не на тій ділянці, не на тому напрямку, де вони розраховують.

Я про що хочу сказати: що таке обговорення і таке розголошення цього очікування – воно з одного боку дає плюс, з іншого – мінус. Але плюсів, мені здається, більше. Чому? Тому що, як правильно один коментатор військовий сказав, це як туман. Туман іде, осідає, і ніхто нічого не бачить. Тобто нібито і тут кажуть, що буде наступ, і там, але ніхто не знає напевно.

А в чому мінус – поки йдуть розмови, ворог може спробувати добути справжню інформацію про майбутній наступ. Не у нас, в Україні, а скоріше, за кордоном – у тих, хто про це знає, хто до цього допущений. Але я сподіваюся, що про це знає дуже і дуже обмежене коло людей.

Стосовно самого наступу. Знаєте, я трохи орієнтуюсь щодо підготовки, зброї — у нас тут, до речі, в приміщенні батальйону "Мрія" знаходиться єдиний у Києві навчальний клас з симуляторами стрільби з NLAW, "Стінгера" і РПК. Так от, знаючи цю ситуацію, я скажу, що і технічно, і морально – всі готові. Мотивація у бійців шалена. Тепер чекаємо тільки знаєте на що? На погоду. Нам потрібні вітер та сонце – щоб вологу з землі прибрати. Так що, якщо буде погода, то контрнаступ матиме ефективні наслідки. І я підтримую ідею американського генерала Бена Ходжеса — великого друга нашої країни, який каже, що спочатку треба робити наступ в районі ближче до Криму, знищувати міст, і тоді це буде дуже потужний хід. Я саме так би й робив.

- Це ще й буде політичний удар по путіну в самій росії.

- Не тільки політичний удар по путіну, це буде удар по моральному, бойовому стану ворога. Коли вони звикли, що Крим для них тил, звідки їх годують, постачають боєприпаси, а тут раптом вони повертаються, а за спиною ворог – це завжди страшно. Навіть в ситуації вуличній: коли ви стоїте навпроти противника — це одне. А коли він ще й позаду – це втричі страшніше.

В оточенні путіна вже чекають, щоб його знищити

- А нема небезпеки, що божевільний путін "зірветься з котушок" і накаже ядерну зброю застосувати?

- Я думаю, що подібний наказ із його боку — це буде сигналом для тих людей, які сьогодні виношують плани з його усунення.

Є таке поняття, як пасивна охорона. Що це таке? Пасивна охорона під час заходів з охорони президента, наприклад, — це турнікет. Або просто стоячий поліцейський чи людина з пов’язкою. Тобто людина, яка має намір щось зробити, терорист, підходячи до цієї пасивної охорони, вже задумається – треба щось робити, чи ні. І коли пасивну охорону він порушує – переступає через турнікет, скажімо, — це сигнал для тих, хто стоїть на варті. Тоді його скручують, вбивають.