Вручаючи почесний кубок і диплом лауреата проєкту засновнику, генеральному директору агентства, депутату Одеської обласної ради Андрію Бабенку ми не могли не поговорити про те, як функціонує компанія сьогодні, про участь бійців-самсонівців у воєнних діях та діяльність у тилу, зрештою – про післявоєнне майбутнє.

– Андріє Васильовичу, як ви разом зі своєю командою зустріли звістку про велику війну і які рішення було прийнято першочергово?

– Я ще за кілька днів до початку повномасштабного вторгнення зібрав своїх заступників і сказав, що потрібно бути напоготові, бо тоді ще ніхто не розумів, яким чином усе може обернутися. Ворожі війська вже стояли біля самих кордонів з Україною, і не реагувати на це не можна було. Ми вирішили діяти так: у разі зникнення зв’язку, збираємось на базі офісу «Самсон Групп-06» і далі діємо колективно. 24 лютого 2022 року о 5-й ранку мені зателефонували зі словами «Почалося». І близько 6-ї, відповідно до заздалегідь продуманого плану, всі вже були в офісі охоронного агентства у повній екіпіровці.

В цілому нам як охоронному агентству все було зрозуміло. Ми були готові до будь-чого, бо більшість наших працівників – колишні силовики, обізнані у своїй справі. Завдання №1 для нас – захист своєї батьківщини, свого міста і власного дому у тому числі. Протягом перших 2-3 місяці, ми співпрацювали з поліцією, наші бійці стояли на блокпостах, патрулювали вулиці. На сьогоднішній день це вже не так необхідно, все стало більш системно, тому потреби у нашій допомозі майже немає. Однак ми працюємо, виїжджаємо на місце, коли нас про це просять.

Оскільки я депутат Одеської облради від Роздільнянського та Березівського районів, то в перші дні вирішив виїхати в Роздільну, аби зрозуміти, як там проходить організація людей для служби в територіальній обороні. Для мене надважливою була безпека моїх людей, тому я першочергово робив акцент на цьому.

– Ні для кого не секрет, що ви й самі взяли зброю та пішли відстоювати нашу незалежність…

– Так. 25 лютого я офіційно вступив до територіальної оборони, отримав зброю разом зі своїми заступниками, які теж зі мною пішли захищати країну. Перший час ми служили в ТрО на кордоні з Придністров’ям, бо вже тоді було розуміння в керівництва, що ворог намагається «відрізати» Одесу.

Близько 70% працівників «Самсон Групп-06» брали безпосередню участь у бойових діях.

Отримавши звання офіцерів, ми поїхали на передову. На той момент проходили бойові дії під Снігурівкою, що на Миколаївщині, а Херсон ще був окупованим. На жаль, у боях за Благодатне(Миколаївська обл)ми втратили одного з наших бійців – Сергія Хлистуна, кілька хлопців отримали поранення чи контузію...

Хочу підкреслити, що працівники жодного охоронного агентства не пішли на фронт у такій кількості, як наші. Ми брали безпосередню участь у визволенні наших територій від загарбників, потрапляючи під жорсткі обстріли. Перебували на фронті  понад 90 днів, потім була ротація, а незабаром мій брат повернувся у зону ведення бойових дій. Я залишився тут, бо маю свої обов’язки як депутат і керівник охоронного агентства.

Тішить тільки те, що до Одеси ворогу дійти так і не вдалося, Херсонщина вже наполовину наша, поступово відвоюємо й інші території. Я вірю у наших воїнів.

Охоронне агентство «Самсон Групп-06» було назване на честь сина Андрія Бабенка Самсона.

– А чи є дані, скільки саме ваших працівників вступили до лав тероборони та ЗСУ?

– Точне число сказати не можу, бо керування компанією наразі в основному на плечах моїх заступників. Але на початку повномасштабної війни було сформовано роту у кількості 120 людей, з яких близько 70 були хлопці охоронного агентства «Самсон Групп-06». Два взводи були лише з наших бійців. Більше того: по сьогоднішній день на фронті воюють наші колишні працівники, причому не тільки в ТрО, а й у десантурі, Нацгвардії тощо.

Я постійно з ними на зв’язку, зі свого боку допомагаю, чим можу, вони завжди вдячні. Хоч наших бійців війна і розкидала по всій країні, але я впевнений, що після нашої перемоги вони всі будуть у строю.

– Біля входу до вашого офісу розміщено меморіальну дошку з прізвищами загиблих бійців…

– Так, на жаль ми втратили не одного бійця. Багато наших працівників постраждали у боях за Бахмут. Там воював і мій брат Олександр з позивним «Самсон». На жаль, у Бахмуті загинули двоє наших бійців – Сергій Раджабов і Кирило Околічний, а Сергій Хлистун, як я вже казав, загинув у бою під Благодатним, то була перша і найважча для усвідомлення втрата.

Ще один з наших колишніх працівників Святослав служив у розвідці, був важко поранений. Зараз плануємо його лікування за кордоном, бо ситуація надскладна, проблеми з ногами. Маю надію, що хлопець зможе ходити самостійно.

Моє правило – не кидати у біді тих, хто був, є чи залишається у моїй команді. Кожен з них може розраховувати на мою підтримку.

– Важливою є робота і тут, на місці. Як ви сказали, залишились у місті, бо маєте забезпечувати охорону міста та виконувати свої депутатські обов’язки. Як проходить робота на цій ниві?

– Ми плідно співпрацюємо з нашою країною-сусідом Румунією, з нардепами та депутатами Європарламенту. У Роздільнянському районі також виконується великий пласт гуманітарної роботи, бо там велика кількість внутрішніх переселенців. Хочу сказати, що так, як турбується Румунія про наших людей, мало хто порівнюється з ними, принаймні таке моє бачення. Мова йде про гарні умови, соціальні виплати, харчування, житло. Я бачив це все на власні очі, тому можу запевнити, що румуни – наші справжні друзі. Крім того, від влади ми отримуємо великі об’єми гуманітарної допомоги, яку роздаємо по всій області.

Що стосується допомоги ЗСУ від охоронного агентства, то ми подарували на потреби ТрО декілька автомашин, мої друзі-бізнесмени також долучались до збору коштів на автівки.

Я завжди був проукраїнським депутатом і від початку вторгнення робив усе від мене залежне, щоб у країні не було «руського міра». Україна має бути незалежною і самостійною. Нам не потрібні господарі, нам потрібні гарні партнери, але мова про партнерство з росією вже йти не може, бо це – загарбники і вони назавжди такими залишаться для нас. Ми маємо величезний економічний потенціал, розумних і працьовитих людей, тож, впевнений, що кропіткою працею відбудуємо свою країну мрії.

– Ви справді вважаєте, що вдасться швидко і якісно відбудувати країну після перемоги? Бо багато людей мають сумніви щодо цього….

– На жаль, ми бачимо, що корупція нікуди не зникла, навпаки – процвітає. Я був впевнений, що всі проросійські партії, колаборанти та сепаратисти зникнуть назавжди, але не все йде так, як хотілося б, і це дуже засмучує, навіть змушує втрачати віру. Представники ОПЗЖ досі голосують у Верховній Раді разом зі всіма іншими депутатами, хоча так просто не може бути!

Якщо говорити чесно, у нас і до війни занепадали села, припиняли свою діяльність підприємства, економіка не була стабільною. З війною все закономірно стає ще гірше. Звичайно, буде чудово, якщо всі обіцянки зарубіжних партнерів будуть виконані і нам дійсно допоможуть інвестиціями для швидкого відновлення.

Однак тут знову гостро постає питання корупції, яку ми, на жаль, так і не змогли викорінити навіть під час страшної війни. Західним партнерам потрібна гарантія того, що все буде відбуватися прозоро і чесно, а для цього Україні необхідно пройти через кардинальні зміни, причому на всіх рівнях влади, починаючи з найвищого.

Люди дійсно дуже втомились від війни. Ми й до повномасштабного вторгнення переживали не найкращі часи внаслідок пандемії коронавірусу, тому моральний стан у багатьох був пригнічений. Але особисто я вірю у краще і зі свого боку старатимусь робити так, щоб й інші повірили у нові можливості, у друге дихання нашої країни.

– Корупція – біль нашої країни. На вашу думку, як цього все ж можна позбутись? І чи це можливо взагалі?

– Якщо говорити суб’єктивно, то я б усіх депутатів Верховної Ради відправив на передок в окопи – буквально на місяць. Просто, аби кожен з них відчув, як то кажуть, на власній шкурі, що таке війна. Чи можете ви назвати хоч одного топ-посадовця, чиї б родичі воювали? Я не знаю жодного. Воюють звичайні люди, які не мають жодного відношення до політики. Не вони кликали сюди «руський мір». Це люди, які жили своїм мирним життям, будували плани на майбутнє, працювали на благо держави. Але сьогодні саме вони захищають нашу країну, а не проросійські депутати від ОПЗЖ, які продовжують сидіти у теплих кріслах. Хіба це справедливо? Де обіцяні зміни? Питань багато, а відповідей не чутно.

– На ваш погляд, чи є мирний шлях закінчення війни?

– Я не військовий експерт, і точно не можу відповісти на це питання. Чи можуть бути мирні перемовини? Думаю, це залежить від настрою наших громадян та позиції військового керівництва. Я вважаю, що ми маємо повернути своє! Ми не можемо віддати те, що хоче забрати ворог сьогодні, бо з часом втратимо все!

Бесідувала Марина Жигалюк
Фото: Тимофій Мельников, особисті архіви Андрія Бабенка