В Одеській національній музичній академії ім. А.В. Нежданової 16 січня відбудуться вибори ректора. Одним із кандидатів на цю відповідальну посаду є Віра Ревенко – оперна співачка, народна артистка України, професор ОНМА. Протягом трьох останніх років вона очолює оперну студію музакадемії і виявляє при цьому талант організатора та керівника. А з початком повномасштабної війни Віра Ревенко багато часу присвячує благодійній діяльності, і за підсумками 2022 року стала лауреатом рейтингу «Народне визнання – Одесит року» у номінації «За підтримку бойового духу українського воїнства».

Коли вже досяг успіху і стабільності у певному статусі, нелегко зважитися на кардинальні зміни. Що ж спонукало успішну жінку взяти участь у виборах і яких змін вона хоче добитися? 

– Сьогодні час прогресивних людей, які реально мають знання та досвід, а зараз дуже швидко напрацьовується і те, й інше, – каже Віра Олексіївна. – Це якраз про мене, враховуючи ситуацію теперішнього часу і мою чітку громадянську позицію, особливо з перших днів великої війни, коли я себе проявила, проявляю і проявлятиму як організатор, рушійна сила (в даному випадку – для студентів) на благо України, заради перемоги, про яку ми всі мріємо. Дуже хочеться змінити ситуацію на краще. Є багато патріотично налаштованих, талановитих молодих людей, і мені хочеться, щоб їхній  потенціал розвивався у правильній, сучасній  системі освіти. Це потреба сьогодення.

Коли три роки тому я стала директором оперної студії, то з перших днів зрозуміла, що прийшла, по суті, на руїни. Довелося зайнятися не лише творчою, а й господарською роботою. Залучаючи спонсорські гроші, провела, зокрема, ремонт першого поверху. І нині, хоча триває війна, все ж є меценати, не байдужі до творчого розвитку нашої молоді; сподіваюсь, вони допоможуть реалізувати мою мрію про ремонт другого поверху студії.

Про розширення приміщень, на жаль, поки що не йдеться, я ж реаліст, що твердо стоїть на землі обома ногами. Тож нині ми змушені лише зрідка давати концерти у своєму залі і орендуємо більш просторі приміщення. Нам надають свої майданчики музеї, Академія зв'язку.

А ось провести ремонт залу оперної студії необхідно! Наша сцена багато в чому незручна для постановок і потребує зміни своєї концепції. Зал, звукова палітра акустики – все це ​​хотілося б змінити.

Звісно, ​​треба вирішувати певні проблеми й у гуртожитку. Житлові умови мають сприяти, а не заважати творчому розвитку. Але насамперед треба потурбуватися про те, щоб наші студенти більше виходили на різні концертні майданчики, мали змогу пробувати свої сили ще під час навчання, щоб інструменталісти могли проходити практику в оркестрах міста, а солісти – на театральних сценах.

Радісно з того, що творча молодь зробила вибір на користь нашої академії, не поїхала з країни і вірить у перемогу України, у подальший розвиток нашої країни. Але водночас я вважаю за необхідне створити нашим хлопцям і дівчатам умови для творчих поїздок до інших країн, для участі у конкурсах за кордоном. Мені дуже хочеться налагодити співпрацю щодо цього з дружніми зарубіжними музичними закладами, зокрема відновити активні стосунки з консерваторією Фрайбурга.

Студентів, з якими ми працюємо в оперній студії, я постійно залучаю до виступів на різних майданчиках, включаю до складу концертних груп, з якими ми виїжджаємо до інших міст і містечок, до наших захисників у місця їх дислокації, до шпиталів. За ці майже два роки великої війни ми дали понад 100 таких концертів! І кожен виступ починаємо хвилиною мовчання на честь полеглих на війні, а також не забуваємо дякувати Збройним Силам України за можливість жити, співати, займатися улюбленою справою. 

Про це іноді повідомляють у ЗМІ, але у моїх планах – розширення стосунків із журналістською спільнотою. Я хочу більшою мірою підключати медіа-простір до концертної діяльності вихованців і викладачів нашої музичної академії. Знакові творчі особистості мають бути відомі як в Одесі, так і за її межами.

На моє переконання, також потрібні зміни в навчальному процесі. Наші кафедри потребують залучення серйозних музикантів, які ведуть активну концертну діяльність, працюють у театрах, пишуть музику, людей, які мають чудову творчу форму. Я переконана, що попри свою зайнятість вони готові передавати свій досвід, свої професійні вміння нашим студентам. А ще треба створити умови для заохочення наших випускників залишатися в Одесі і захищати свої наукові роботи в рідній академії, отримувати звання і поповнювати  викладацький склад.

Якщо говорити про умови праці, то тут насамперед є завдання на післявоєнний час: добитися зростання оплати праці професорсько-викладацького колективу, щоб вона відповідала національному статусу.

Звісно, є багато проблем з інструментами. На сьогоднішній день фортепіанна частина, включаючи роялі, досить непогано реалізована і не така критична, як арсенал струнних інструментів. Хотілося б підняти рівень студентського оркестру насамперед за рахунок інструментарію. Студенти-оркестранти допомагають оперній студії складати державні іспити, і, як показав цього року наш випускний концерт, вони мають гарний професійний рівень, за що маємо дякувати їхнім педагогам. Наш хор історично – на високому рівні, я дуже рада, що у нас працюють такі чудові педагоги, як завідувачка кафедри хорового диригування професорка Євгенія Бондар, як доцент Галина Шпак.

Перебуваючи на посаді директора оперної студії, я постійно вишукую новий  креативний репертуар. Адже у світі існує так багато приголомшливих творів, які в Одесі ще не звучали! Водночас це має дуже важливе значення для розвитку студентів, їхньої підготовки відповідно до сучасних тенденцій.  

Мені, звичайно, хотілося б залучити нових яскравих режисерів, щоб вони ставили у нас сучасні вистави. Щаслива, що цього року ми взяли Олега Шевчука, Лінаса Зайкаускаса, що завідувачка кафедри Галина Жадушкіна щороку вигадує нову, неймовірно яскраву програму, яка справді змінює наших студентів, допомагає їм подолати притаманну багатьом майбутнім співакам сором'язливість на сцені… З мене самої колись зробив актрису Генріх Давидович Ісаханов, я теж боялася і соромилася, отож розумію, наскільки важлива підтримка режисера.

Щодо конкурсів, які проводились в академії в останні роки, то насамперед хочу зазначити, що це вкрай важлива, навіть необхідна складова діяльності музичного навчального закладу. Конкурси, які організуються на базі різних кафедр, допомагають студентам показати свій професійний рівень і порівняти його з іншими, реалізувати свій потенціал, заявити про себе. Я щаслива, що мені вдалося навіть у воєнний рік провести Міжнародний вокальний конкурс імені Миколи Огренича та Івана Пономаренка. Переконана: він щоразу має виходити на новий рівень. Ще більше номерів з оркестровим супроводом, ще складніші умови участі – цього вимагає пам'ять про співаків, чиї уславлені імена носить це творче змагання. 

До речі, конкурси – це ще один стимул для абітурієнтів. А нині, після запровадження воєнного стану, ситуація із вступниками дуже непроста, їх критично поменшало і доводиться брати на навчання тих, хто раніше точно не пройшов би творчий відбір… Не хочеться, щоб рівень наших випускників не відповідав високому статусу академії і набутій протягом понад 110 років гарній репутації. Добре, що талановиті діти завжди плавно переходили до нас із музичного училища, а нині приходять з фахового коледжу мистецтв імені Костянтина Данькевича. Це, напевно, не зміниться, а щодо решти проблем – будемо їх поступово вирішувати.  

Автор: Марія Гудима.