Матеріали доповіді на Міжнародній науково-творчій конференції «Захід-Схід: культура та мистецтво: До 110-річчя Одеської національної музичної академії ім. А.В. Нежданової», м. Одеса, 1 жовтня 2023 року.  

Про найважливіші поняття для щасливого життя

Тези моєї доповіді стосуються понять гуманізму, життя і музичного мистецтва. Тому спочатку я розгляну питання, в якому контексті  розглядаються поняття Істини, Добра і Краси, що відносяться до гуманізму. Насамперед, – про поняття «совість». У кого є, а в кого немає совісті? Євангеліє  перекладається як «Добра новина» («Благая весть»). І той, хто живе  відповідно до цієї «вісті», у того є совість, а хто не відповідає поняттю «благо», у того її немає.  

Почнемо з найголовніших понять, що відносяться до совісті. В Євангеліє з самого початку розглядається поняття Любові – до Господа, до близьких – як до самого себе. А потім це поняття розширюється до тріади: Віра, Надія і Любов,  разом з Софією – богинею мудрості, розумності і науки.

Віра – це найперше, але сказано, що «Віра без діла є мертвою». І ще – «Віра твоя врятувала тебе». Тому треба вірити і діяти.     

Надія спирається на поради: «Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам…» і «Все можливо віруючому».

Любов – це в Євангеліє найвище поняття. Але парадоксальними для стандартного мислення є вимоги щодо Любові. Спочатку цілком зрозуміло: «Полюби Господа Бога твого», «Полюби ближнього твого як самого себе» (тобто – себе теж треба любити). А потім: «Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує».

І дуже гуманістично звучить така теза. У відповідь на питання: «Скільки разів прощати грішні дії людей у ставленні до мене?» Ісус мовить: «Не кажу тобі до семи разів, але до сімдесяти разів по сім». Але це не означає, що треба прощати тих, хто порушує Божі заповіді.

А далі в гуманістичних концепціях мудрих названі найважливіші поняття для щасливого життя всіх людей і для безсмертя людства: Істина (найвища форма – наука,  логіка), Добро (найвища форма – благо) і Краса (мистецтво). Ніяке поняття з цих трьох не може бути без двох інших, бо тоді це буде неправда, зло і паскудство. І найвищою сферою людської діяльності, людського життя є музичне мистецтво – найвища духовна Краса, якою опікувалися Музи – «мислячі» богині в Древній Греції.

Про допомогу тих, хто любить музичне мистецтво

Моя основна думка така. У нашому музичному мистецтві, в нашій музичній освіті на всіх етапах мого життя і життя нашої Одеської  консерваторії, нині – Одеської національної музичної академії імені А.В. Нежданової, ми завжди жили і творили в парадигмі Істини, Добра і Краси. І нам завжди в цьому допомагали ті, хто любить музичне мистецтво і нас, музикантів.

Нагадаю 2000-й рік. В Одеській міській раді якоюсь комісією приймається рішення про те, що «Одеська державна музична академія перебуває в  аварійному стані і не підлягає капітальному ремонту». Тобто – вона буде списана і далі перестане існувати. Натомість нам обіцяють колись збудувати нову.  

Тоді ми звернулись до Одеської академії будівництва і архітектури, і нам без вагань добрі люди безкоштовно створюють план ремонту будівлі академії. Спочатку ремонтуються фундамент і покрівля. Далі – оновлення Великої зали ОДМА, сцени, крісел, заміна на нові вікон, дверей. І все це – без використання бюджетних коштів, все – за рахунок одеських меценатів. Було проведено оновлення Малого залу, всіх вестибюлів, заміну дверей та вікон у класах. Усе стало новим, тому що попереднє не підлягало ремонту. Великий внесок у ці діяння зробив одеський меценат Валентин Стремядін. Одеський художник Василь Панікаров для окраси наших приміщень подарував академії 36 своїх високохудожніх картин. Дуже цінними були створені видатними одеськими художниками і розміщені на аркаді перед Великою залою портрети К. Данькевича,  К. Пігрова, П. Столярського, Д. Ойстраха, О. Благовидової,  Е. Гілельса. А в центрі був і є величний портрет А.В. Нежданової. Цим усім в основному займалася Тетяна Алейнікова.

Друга значна подія. У 2000 році організація «Совіньон» намагалася забрати у нас землю на березі моря, де стояли будиночки академії для літнього відпочинку викладачів і студентів. Та на наш захист, на прохання Т.В. Алейнікової,  стала Одеська прокуратура. І «Совіньон», щоб прикрити свої незаконні намагання, побудував нам новий студентський двоповерховий гуртожиток. Це була перемога Добра над злом.

Про конкурси, що славлять музику, академію та її вихованців

Далі – про поняття безсмертя і про те, як ми йому послужили. У заповіді безсмертя говориться: «Слід поважати богів, благородних героїв, земних демонів і пильнувати клятву». Для виконання цієї заповіді ми почали проводити, славлячи наших «благородних героїв» – найвидатніших одеських музикантів, композиторів, викладачів, диригентів – Міжнародні конкурси: піаністів імені Еміля Гілельса – 6 конкурсів; скрипалів імені Д. Ойстраха; Всеукраїнські конкурси: вокалістів – пам’яті А. Нежданової, О. Благовидової;  хорових колективів – пам’яті А. Авдієвського;  духових інструментів – пам’яті К. Мюльберга; камерних ансамблів – пам’яті В. Повзуна, Л. Могилевського.  Дуже важливим є те, що ці конкурси підтримували матеріально і організаційно наші одеські меценати, спонсори. Виконавчим директором  конкурсів і основним  організатором була Т.В. Алейнікова, Генеральним директором – О. В. Сокол, разом з тим плідно працював весь колектив академії, всі творчі колективи. І це було велике Добро і Краса.

Треба зазначити, що перші два конкурси імені Е. Гілельса проходили в Одеській філармонії, адже наш провідний музичний навчальний заклад півдня України не мав відповідного концертного роялю. Але розголос про таке значне творче змагання та наші старання зробили свою добру справу, і сталася знаменна подія: при проведенні третього конкурсу меценатка зі Швейцарії Тетяна Шиндлер подарувала академії концертний рояль найвищого класу «Стенвей» (вартістю 220 тис. євро). Крім того для продовження діяльності по проведенню Міжнародних конкурсів за підтримки меценатів було організовано Благодійний фонд пам’яті Еміля Гілельса.

Слід додати, що в Одеській філармонії на основі конкурсів було створено студентські філармонійні концертні абонементи, котрі проводились щомісячно: «Звезды, зажженные гением». Грають піаністи – лауреати Міжнародних конкурсів пам’яті Еміля Гілельса; «Art de camera». Грають лауреати конкурсів камерних ансамблів, концерти, присвячені пам’яті В. Повзуна; «Шедеври світової оперної класики». Учасники – оперна студія ОНМА, дитячий хор школи педпрактики, хор студентів ОНМА.

За час існування Одеської організації Національної спілки композиторів України було також проведено 20 конкурсів юних композиторів Одеського регіону «Art of Cщmposicion». В останні роки конкурсу було присвоєно ім’я талановитої одеської композиторки Юлії Гомельської, яка трагічно загинула. Одеська організація НСКУ належить до кафедри теорії музики і композиції ОНМА. Великим внеском в історію музичної Одеси стала книжка професора нашої академії Римми Марківни Розенберг «Одесская композиторская школа».

На хвилях моєї пам’яті…

Пам’ятаю зі студентських років, якою Римма Марківна була доброю! Вона викладала оперну драматургію. Я навчався за двома спеціальностями і не зміг підготуватися до її іспиту по білетах. Прийшов на екзамен. Вона запитала мене, де я працюю. Я відповів, що п’ять років працював  артистом оркестру Російського драмтеатру. І почав імпровізувати, який музичний спектакль я хотів би написати: від увертюри до кінця – зі співом музики, вокалом, танцями, сценами, виступами артистів. Я закінчив, і вона поставила мені п’ятірку без ніяких зауважень. З часом ми з композитором І. В. Голубовим написали сім музично-драматичних театральних вистав, у тому числі –   оперету «Вероніка». 

Про знаменні 100-річчя

Величним було святкування 100-річного ювілею нашої академії. Насамперед, їй було присвоєно статут Національної! Весь колектив був нагороджений  Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, а багато наших викладачів були удостоєні державних і регіональних нагород. Відбувся знаменний концерт музичних колективів і солістів ОНМА в Одеському національному академічному театрі опери і балету.

Пам’ятним став і концерт, присвячений 100-річчю з дня народження прославленого піаніста Еміля Гілельса, який також відбувся в Одеській  опері. У ньому, з дозволу Президента України, брав участь Президентський оркестр на чолі з американським диригентом.  

Про мистецтво і педагогіку

Усі речі досягаються в труді. Дивовижно, але правда: Антоніна Нежданова, ім'я якої носить наша академія, мала у своєму репертуарі 726 вокальних творів! А наша професор, викладачка вокалу   Ольга Благовидова виховала 21 народного артиста і 19 – заслужених, усі вони  стали знаковими особистостями, прославили нашу академію, Одещину і Україну. 

Свого часу професор, доктор мистецтвознавства Анатолій Васильович Васильків, який працював на кафедрі філософії, вибрав мене, Олену Миколаївну Маркову і Олександра Івановича Ровенко (нині покійного), щоб  читати нам факультативно і безкоштовно дисципліну «Логіка», якої не було в державних програмах (а він розумів значення цього предмета!). В результаті всі троє стали докторами наук, професорами, видатними вченими-музикознавцями, до того ж О.М. Маркова – завідуючою кафедри, О.І.  Ровенко – проректором, О.В. Сокол – спочатку проректором, потім – ректором. Це була дія Істини і Добра. Важливо, що ще до закінчення курсу  навчання Соколу О.В. і Марковій О.М. було надане право викладати теоретичні дисципліни в консерваторії! Це також було проявом Добра. Згодом я самостійно створив предмет «Логіка і основи наукових досліджень» і викладав його для аспірантів і здобувачів, та й зараз викладаю у магістрів.

На хвилях моєї пам’яті…

Я навчався в Одеській консерваторії на кафедрах народних інструментів і музикознавства (теорії музики і композиції). Як вступив на музикознавче відділення, займаючись на відділенні народних інструментів? Якось ішов коридором, а мені назустріч – наш ректор Серафим Дмитрович Орфєєв, професор, завідувач кафедри. От я і запитав його, чи можу вступити на музикознавче відділення, тому що в музичній школі зі мною факультативно займались гармонією доцент В. Павкович і сольфеджіо доцент О. Штейнберг. Орфєєв  запитав, чи є у мене нотний папір  і олівець. Я сказав, що є. Він повів мене до кабінету, заграв гармонійний період і сказав, що буде грати тричі. Але вже після другого разу я сказав, що вже написав. Він перевірив запис і заявив, що я вже прийнятий на музикознавче відділення консерваторії (до речі, закінчив я його з відзнакою). І це теж було проявом Добра і Істини.

Потім я вивчав у професора Орфєєва гармонію. Цікаво, що всі його завдання треба було вчити напам’ять. Тут важливо сказати про значення пам’яті у нашій діяльності. Інструментовку і читання симфонічних партитур у нас викладав професор Олександр Олександрович Красотов. Партитури, які ми проходили, треба було вчити напам’ять, причому – не тільки грати, а й пам’ятати, які інструменти що грають у будь-якому місці партитури. Це призвело до того, що я привчився все музичне грати напам’ять, що допомагало мені, коли я працював в Одеській філармонії. Всі знали, що я на сцені завжди все грав без нот: мені було достатньо один раз глянути ноти або почути мелодію. А грав я в філармонії немало років, працював у концертному відділі з видатними співаками й інструменталістами. Тож і тепер раджу: усе, що вивчаєте, граєте, пишете – вчіть напам’ять. Це буде Краса, тобто мистецтво, яке завжди з вами. 

Про значення Істини і Добра             

У 1970 році, після закінчення музикознавчого відділу Одеської консерваторії, я поїхав до Київської державної консерваторії, щоб дізнатися, коли будуть вступні іспити в аспірантуру. Мені сказали, що вступні іспити вже закінчились, але поговорили зі мною про те, яка у мене тема, що є написаного. Я розповів, і тоді мені сказали, щоб їхав за документами. Мене прийняла до  свого класу доктор мистецтвознавства, професор Ніна Олександрівна Герасимова-Персидська, під керівництвом якої я надалі захистив кандидатську дисертацію. Далі мене направили в докторантуру, і я самостійно написав і захистив докторську дисертацію (тоді керівника докторської дисертанту не призначали).

У 1997 році я був прийнятий членом-кореспондентом щойно відкритої Національної академії мистецтв України, і в тому ж році став академіком Національної академії наук вищої освіти України. Працював при доброму до мене ставленні колективу завідувачем кафедри теорії музики і композиції (1977-2018), проректором з навчальної роботи (1986-2000), ректором (2000-2018). У 2004 році мені було присвоєне звання заслуженого діяча мистецтв України. Такими були прояви Добра до моєї особистості.

Що було зроблено для підвищення наукового рівня академії? Відкрито магістратуру, аспірантуру, підготовку і захист кандидатських та докторських дисертацій. Коли я очолив раду із захисту дисертацій, то при мені захистилось близько 150 осіб. Було видано новий журнал «Ars longa» («Мистецтво вічне».  2017, 2018 р.) про визначні події в ОНМА, видатних музикантів, педагогів, композиторів, діячів музичного мистецтва академії (ініціатор створення журналу і головний редактор – Тетяна Алейнікова).

От, як на мене, це все і є саме тим, що має практично відповідати непорушним канонам Добра, Істини, Краси, а якщо вже зовсім чесно й відверто – то  самісіньким Божим заповідям, про які йшлося на початку.

На завершення моєї доповіді хочу поздоровити всіх, хто працею і душею живе разом з Одеською національною музичною академією, з її 110-річчям і побажати постійної присутності в їх житті, творчості і науковій праці Істини, Добра і Краси.