Як провести вибори у державі, частина якої побувала під окупацією, частина – знищена чи замінована, частина – покинута значною кількістю населення. У жодної країни світу немає готових рецептів щодо того, як організувати волевиявлення за подібних умов.

Отож, що нам необхідно зробити в першу чергу? На ці питання пропонує свої відповіді відомий політик і громадський діяч Михайло Поживанов піднімає у публікації на сайті LB («Лівий берег»).

Свого часу представники депутатських фракцій та груп погодилися із тим, що перші повоєнні вибори варто провести не раніше, аніж через пів року після завершення воєнного стану. Конституція України забороняє переобирати Раду, поки діє воєнний стан, і водночас нічого не говорить про можливість обирати президента під час війни.

Я сам був серед творців першої української Конституції, і можу запевнити, що у 1996 році нікому й на думку не спадало, що колись ми стикнемося із такою проблемою. Цим, напевно, й можна пояснити те, що заборона парламентських виборів в Основному законі обумовлена, а президентських – ні. Але зараз ми мусимо думати про те, як розв’язати питання майбутніх виборів у практичній площині.

Як провести вибори у державі, частина якої побувала під окупацією, частина просто знищена, частина – замінована, частина – покинута значною кількістю населення. У жодної країни світу немає готових рецептів щодо того, як організувати волевиявлення за подібних умов. З таким іще просто ніхто не стикався, тож ми у цьому питанні будемо справжніми першопроходцями. Отож, що нам необхідно зробити в першу чергу?

Ухвалити нове виборче законодавство

Так, це необхідний і вкрай важливий пункт. Тому що проблеми, які виникають зараз, не регулюються чинними положеннями Виборчого кодексу. Можливо, кодекс доведеться суттєво змінити або – і це більш вірогідно і більш доцільно – ухвалити ряд законів, написаних під перші повоєнні вибори. Це будуть виняткові документи, які стосуватимуться саме такого кейсу – виборів після війни. Надалі вони втратять свою чинність, і вже наступні вибори проводитимуться за чинним законодавством або за тим законодавством, яке буде напрацьоване згодом.

Зважати на безпековий чинник

Безпека виборців, членів виборчих комісій, спостерігачів і, власне, самих учасників виборів, стає проблемою номер один. Станом на зараз багатьох міст України уже просто не існує. І навіть коли ці території будуть деокуповані, у найближчій перспективі там усе одно неможливо буде провести вибори. Бо немає не тільки інфраструктури, а й людей. Є натомість ділянки землі, про які відомо, що вони були заміновані ворогом. І тут безпекова компонента особливо актуальна.

Визначити території, де вибори не будуть проведені, та переформатувати округи

З огляду на вище зазначене, одному з державних органів – Верховній Раді, Центрвиборчкому або ж РНБО, – доведеться взяти на себе відповідальність та визначити території, де вибори не будуть проведені взагалі. Припускаю також, що навіть після завершення бойових дій воєнний або надзвичайний стан буде діяти локально, що також вплине на хід виборів. А знелюднення випалених війною територій потребуватиме переформатування виборчих округів.

Вирішити проблему деокупованих територій, диференціювавши їх

Наразі ані я, ані будь-хто не знає, де зрештою упиниться війна. У найгіршому варіанті лінія розмежування пройде по захопленим на момент проголошення миру територіям. У кращому – всі загарбані землі будуть деокуповані. Проведення на них виборів потребуватиме, вочевидь, диференційованого підходу. Тобто одна справа – це умовна Буча, де противник перебував недовго, а місцеве самоврядування після деокупації було відновлено автоматично.

Зовсім інша справа – території з довшим строком перебування під окупацією. Там, де мала місце довгострокова інтеграція в систему управління держави-агресора, ймовірно, є сенс відтермінувати проведення виборів, залишивши до певного часу дію військової адміністрації. І про це, напевно, також варто написати окремий закон.

Актуалізувати реєстр виборців

Під час дії воєнного стану реєстр залишався закритим. Після закінчення повномасштабної війни відомості, наприклад, у столиці чи інших великих містах можна буде швидко верифікувати. Але у стертих з лиця землі містах і містечках це неможливо апріорі. Плюс не забуваймо про величезну кількість ВПО і тих, хто виїхав з України. Мова про мільйони людей, дані про яких необхідно буде актуалізувати в процесі підготовки до виборів.

Вирішити проблему із тим, як голосуватимуть ВПО

В контексті списку виборців особливо хочу відзначити вибори місцеві. Бо незрозуміло, як голосуватимуть внутрішньо переміщені особи – за місцем фактичного проживання чи за пропискою? За досвідом громад за кордоном, можу сказати: нічого поганого в тому, що люди, які влилася у нове співтовариство нещодавно і які збираються голосувати на місцевих виборах, немає. Навпаки: це формує свіжий погляд на старі проблеми регіону.

Організувати голосування за кордоном

Цифра, яка відображує кількість українців, що виїхали за кордон, рятуючись від війни, постійно варіює. Але за останніми даними, поширеними ООН, поза Україною перебуває дев’ять мільйонів наших співвітчизників. Це дуже й дуже багато, а відтак поки незрозуміло, як залучити їх до виборів. Додатково проблема полягає в тому, що хтось із цих людей став на консульський облік, а хтось – ні. Тому точної цифри виборців за кордоном ніхто не знає.

Але для реалізації їхнього виборчого права виникає інший виклик. За кордоном Україна має дуже мало дільниць, і це пов’язано з законодавством інших країн. Останні президентські вибори 2019 року вже продемонстрували їх брак. Альтернативним варіантом голосування за кордоном може бути використання поштової служби. «Через пошту» громадяни голосують, приміром, у тих таки Сполучених Штатах. Мінус подібної ініціативи у тому, що це буде досить дороге задоволення.

Розглянути варіант проведення виборів через Дію

В контексті попередньої проблеми – голосування за кордоном – такий варіант є актуальним. Чи можна організувати голосування там таким чином, щоб українці просто відкрили застосунок та зробити свій вибір? І так, і ні. Електронне голосування несе значні виклики – по-перше, його неможливо повністю захистити від хакерських атак. По-друге, сама система Дії потребує авторизації, а це означає, що таємного голосування не вийде, а це вже суперечить законам України та її Конституції.

Обговорити можливість повернення до попередньої виборчої системи

Це також було б тимчасовим заходом. Маю на увазі – повернення до мажоритарної системи та закритих списків за умови проведення повністю партійних або «змішаних» виборів. Питання зміни виборчої системи почали обговорювати ще до 24 лютого 2022-го. Оскільки місцеві вибори 2020 року за новим Виборчим кодексом (за відкритими партійними списками) показали на практиці складність такої системи. Нову (тобто по факту – стару) систему можна також запровадити одноразово з огляду на післявоєнний період. Можливо, найбільш придатною для наступних виборів буде система з закритими партійними списками або змішана, чинна до 2019-го.

Розвести у часі або – навпаки – сумістити парламентські та президентські вибори

Після війни в Україні мають відбутися і ті, і другі вибори. Парламентські мали відбутися восени 2023 року, президентські – навесні 2024-го. Чи буде доцільним сумістити їх у повоєнній Україні? Таке питання варто розглянути з економічної точки зору, хоча політики, вочевидь, виступатимуть за те, щоб розвести вибори у часі. Вважається, що проведені спочатку президентські вибори забезпечують переможцю більш вигідну позицію на виборах до Верховної Ради. Адже туди він, вже маючи певні адміністративні важелі впливу, може провести потужнішу команду.

Хоча інтереси учасників перегонів варто винести за дужки та керуватися тим, що є більш вигідним для України. Можливо, «обнулення» усіх попередніх правил було б свого роду символічним оновленням держави. Але для визначення нових дат виборів також необхідно вносити зміни до законодавства, і, зокрема, до Конституції. Як відомо, вибори президента у нас призначає Верховна Рада, а вибори Верховної Ради, якщо вони не є позачерговими, не потребують окремого рішення про призначення. Відтак і цей момент слід уніфікувати у новому законодавстві.

Заборонити участь у виборах проросійських політичних сил

Зрозуміло, що діяльність, так би мовити, відкритих ворогів в Україні заборонена давно. Іще на початку повномасштабного вторгнення було ухвалено рішення про заборону функціонування такої, приміром, політичної сили, як ОПЗЖ. Цьому кроку передував указ президента та рішення РНБО. Вони ґрунтувалися на доказах деструктивної діяльності партії, зібраних СБУ, та на загрозах національній безпеці. При цьому певні політсили можуть мімікрувати під проукраїнські, не будучи такими де-факто. Як їх вирахувати, знешкодити і не допустити до виборів, мають вирішувати законодавці та правоохоронні структури.

Розглянути ряд новацій, які стосуються місцевих виборів

Вище вже було сказано про те, що в контексті місцевих виборів доведеться розв’язувати проблему ВПО, які влилися у місцеві громади. Є тим часом і завдання іншого порядку. Як бути із пропозиціями обмежити перебування на посаді мерів міст двома термінами? Така ідея просувається все активніше, хоча зараз мери є «безстроковими» – законодавство дозволяє переобирати їх безліч разів.

То чи варто тут впроваджувати новації чи краще залишити все, як є? Адже світова практика знає багатьох мерів-«довгожителів», котрих не переобирали роками, якщо не десятиліттями. Тобто це – цілком демократична традиція. Власне, я виступаю за те, аби не ламати її. Місцеві вибори мають проходити так, як це передбачено законом зараз. Балотуватися у мери вдруге, втретє чи вдесяте кожен претендент має вирішувати, виходячи з власних моральних засад.

І насамкінець…

Моя власна ТОП-дюжина проблем, які стосуються проведення перших повоєнних виборів, може бути далеко не повною. Можливо, я випустив з поля зору ті чи інші питання, котрі також слід закрити перед тим, як проголошувати вибори. Вибори, котрі будуть найскладнішими з усіх, котрі коли-небудь проводила Україна.

Але це не причина, аби відтерміновувати їх навіть після того, як завершуться бойові дії. До них слід бути готовими просто зараз. І до місцевих також. Після приходу у США до влади Дональда Трампа емоційний маятник хитає нас від надії до безнадії, і зараз перші повоєнні вибори видаються далеко як ніколи.

Однак це може бути хибним уявленням. Наші успіхи на фронті або несподівані кроки союзників, або будь-який «чорний лебідь», тобто фактор несподіванки, можуть повернути ситуацію на краще. І тоді воєнний стан буде скасовано, а вибори – оголошені. А коли це станеться, прописана зараз «дорожна карта» таких виборів, алгоритм їх проведення та правила організації нам дуже й дуже стануть у пригоді.