Поки українські воїни ціною свого життя виборюють у ворога кожен метр рідної землі, у тилу діє інший ворог — чиновники держбанку, які виривають квадратні метри житла у власних громадян. Тим самим руйнуючи не просто будинки, а віру в державу, надію на справедливість і саму сутність того, заради чого бореться вся нація. Охоплені жагою збагачення, під гуркіт сирен і гул «шахедів», цинічним судовим вироком, винесеним від імені України, намагаються відібрати у багатодітної сім’ї останнє — дах над головою. Не замислюючись над тим, що за цими стінами діти ховаються, притискаючись між двома стінами від прильотів. У країні, де слово «укриття» стало синонімом життя. Такий цинізм — не помилка. Це і є система.

До нашої редакції звернулася багатодітна українська родина, яка вже багато років веде судову тяганину з Державним експортно-імпортним банком України (Укрексімбанк). Чоловік — батько трьох дітей та активіст громадських ініціатив — розповів, що навіть повномасштабна війна, загибель людей, зруйновані міста, масова міграція та небувала демографічна криза в історії України не стали для банку сигналом зупинитися. Попри економічну катастрофу, Держбанк цілеспрямовано продовжує домагатися виселення родини з їхнього єдиного житла.

Фінансова пастка — і судовий шлейф на роки

Понад 10 років тому родина оформила кредит у Держбанку на купівлю будинку. Ініціатива виходила від самого продавця, який наполегливо рекомендував саме цей банк, запевняючи: «у цьому банку для нього все вирішуване». Він показував сусідні будинки, які збудував і продав за такою ж схемою — брав кредити, добудовував, обставляв і передавав ключі. Це виглядало переконливо і вселяло довіру. На момент угоди фасад будинку потребував доробки, усередині практично не було меблів — продавець пообіцяв завершити все одразу після отримання грошей. Виділені банком кредитні кошти в той же момент були перераховані продавцю. Фактично родина цих грошей навіть не побачила і не торкнулася — вони лише формально пройшли транзитом через її рахунок і відразу були спрямовані «до своїх» — до продавця. Однак уже за кілька місяців молодий продавець за дивних обставин помирає.

Основним забезпеченням за кредитом став будинок в Одесі.
Однак після отримання коштів, загадкової смерті продавця та невиконання обіцяних умов (фасад, меблі) стало очевидно: вартість будинку була завищена більш ніж удвічі порівняно з реальною ринковою ціною. За цінами аналогічних об’єктів у цьому районі, фактична вартість будинку на момент угоди була вдвічі нижчою від суми, виданої банком. Підсумок — переплата на 115–120%, що вказує на ознаки навмисного введення в оману і може розцінюватися як шахрайство із використанням банківського інструменту. Показово, що протягом багатьох років банк системно ухилявся від проведення незалежної експертизи, попри неодноразові звернення родини. Це свідчить не про помилку, а про свідоме прикриття завищеної оцінки, спочатку закладеної в кредитну схему.

Особливий цинізм — у діях самого Держбанку

Згодом, за словами родини, банк спробував продати той самий будинок у п’ять разів дешевше, ніж «оцінив» під час видачі кредиту, — і зробив це без повідомлення власників. Угоду вдалося зупинити лише через суд. Як стверджує родина, банк навіть не оглядав нерухомість: оцінка проводилася за фотографіями, без повідомлення власників. Особливий цинізм у тому, що в системі електронних торгів роками розміщувалися знімки сусіднього будинку. І лише після відкриття кримінального провадження за статтею «шахрайство в особливо великих розмірах» ці оголошення миттєво зникли з майданчика. Це викликає закономірне питання: якщо банк усі ці роки діяв у правовому полі, оцінка була коректною, а виставлення — законним, то чому відразу після відкриття справи оголошення були поспіхом видалені? Незважаючи на численні звернення, банк відмовився провести незалежну експертизу, продовжуючи оформлювати сумнівні судові рішення, включно з незаконними відсотками на відсотки, що прямо заборонено законом України.

Саме в таких випадках, у всіх правових державах, закономірно постає пряме запитання до банку: якщо на момент видачі кредиту будинок «оцінювався» у 1700 грн (умовно), то як через роки ви спробували продати його за 300 грн? Чому за всі 7 років ваша оціночна компанія «СЕТАМ» жодного разу не з’явилася до суду за повісткою, систематично уникаючи правосуддя, наче її взагалі не існує в реальності? Чи подібні фірми створюються виключно для внутрішнього користування, щоб у потрібний момент витягти їх «як карту з рукава» та узаконити фіктивну ціну? Де за всі ці роки хоч одна заява до суду чи в правоохоронні органи із зазначенням, що дії цієї компанії могли завдати шкоди як клієнту, так і банку? Де зареєстровані спроби запобігти фіктивній оцінці, якщо ви справді ні до чого? Яка з цих сум була справжньою, а яка — фіктивною? Якщо 1700 — правильна, то спроба продати за 300 завдає родині колосальної шкоди. А якщо правильна сума 300, тоді навіщо ви спершу продали за завищеною у 5 разів ціною? Де експертиза всім цим діям?

В обох випадках — завдається тяжка майнова шкода. Це не помилка, а підтвердження схеми цілеспрямованого банківського шахрайства в особливо великих розмірах. Незважаючи на вже сплачену сім’єю суму, яка в рази перевищує вартість будинку, на відкрите прокуратурою кримінальне провадження, банк нахабно продовжує наполягати на стягненні коштів та продажу житла через аукціон. Родина — багатодітна, з неповнолітніми дітьми, одна з яких унаслідок психологічної травми та стресу захворіла на анорексію і була змушена проходити тривале лікування за кордоном. За словами чоловіка, ситуація, у яку його поставив банк, набуває характеру системного економічного насильства: «Під виглядом виконання судових рішень нас хочуть залишити без дому в той момент, коли держава декларує підтримку багатодітних сімей, а соціальні служби б’ють на сполох через катастрофічне падіння народжуваності», — каже він.

Більше того, у справі фігурує можливе порушення банківської таємниці. У ЗМІ з’являлася інформація, що паплюжить ім’я заявника, — нібито про його «умисне небажання платити за кредитом». За словами заявника, ця кампанія мала ознаки інформаційної атаки з боку Держбанку за участі медійного діяча Дмитра Співака. Тут виникає ще одне логічне питання: в Одесі добре знають, хто такий Співак — і за які гроші він зазвичай «співає» у своїх ефірах. То скільки ж заплатив йому банк? Чи яка така «дружба» змушує Дмитра співати безкоштовно?

«Я десятиліттями стояв і стою на захисті української державності, був активним учасником усіх Майданів, захищав Одесу від проросійських наративів, допомагав добровольцям і допомагаю на фронті та в тилу. А сьогодні держава в особі банку, підпорядкованого уряду, хоче залишити моїх дітей без дому», — розповідає чоловік.

Юридичний аспект: змова та зловживання

Юристи, знайомі з деталями справи, вказують на явні ознаки шахрайства та зловживання службовим становищем з боку посадових осіб банку та залучених ними виконавчої служби. Вони вбачають очевидні ознаки кримінального злочину за ч. 5 ст. 190 КК України (шахрайство в особливо великих розмірах, учинене за попередньою змовою). Справу вже внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, однак, за словами чоловіка, вона поки що «висить» у правоохоронних органах України, попри повторні звернення.

Публічне звернення до Президента України

Відчайдушна родина вдруге звернулася з відкритим листом до Президента України Володимира Зеленського з проханням про особисте втручання у критичну ситуацію.

У зверненні наголошується: дії державного банку не лише суперечать принципам гуманізму та справедливості, а й підривають суспільну єдність в умовах війни, створюючи небезпечний внутрішній розкол.

«Ми зобов’язані боротися із зовнішнім агресором на всіх фронтах. Але що робити людям у воюючій країні, якщо за спиною Президента окремі чиновники перетворюють життя власних громадян на пекло? Чинять злочини проти багатодітної сім’ї — ті, що не змиються ні часом, ні владою. Злочини, які залишаться злочинами і через 30, і через 50 років. Бо вони не мають строку давності», — йдеться у листі.

Хочеться завершити статтю словами Президента — того, хто став для мільйонів символом стійкості країни, людини, чиє лідерство відіграло ключову роль у тому, що Україна залишається визнаною, єдиною та суверенною державою навіть в умовах руйнівної війни. Сьогодні його голос для багатьох — не просто політика, а жива опора, джерело надії, моральної підтримки та віри у завтрашній день.

«Але без молоді — держава не жива. Її немає. Немає сенсу. Бо тоді це просто популізм, коли ми говоримо: “ми захищаємо наше майбутнє”. А що таке майбутнє?
Майбутнє — це молодь, це діти, які приходять нам на зміну» — В. Зеленський.

Сказане Президентом — не просто декларація. Це вектор. І хочеться вірити: він стане реальністю вже у найближчому майбутньому, де обов’язок перед дітьми — не опція, а священний обов’язок.

Де Україна зуміє подолати не лише зовнішнього ворога, але й внутрішнього — корупцію, яка роз’їдає країну зсередини часом навіть сильніше, ніж «шахеди». І, як декларує Президент, стане не державою на словах, а на ділі — правовою, живою, де людина та її права стоять вище системи. Де інтереси дитини — не риторика, а закон, виконання якого безумовне, як того вимагають Декларація та Конвенція ООН про права дитини:

Держава зобов’язана захищати дитину, навчати, лікувати, не допускати насильства і допомагати їй зростати в любові та гідності.